Будяк і дуб (притча)
В долині біля дуба хтось з’явився,
То будячок колючий вкоренився.
Набравши росту, взявся за повчання,
Свої думки донести мав бажання.
«Дозволь, о дубе, щось тобі скажу,
Уважний будь до слів, тебе прошу,
Пораду слушну пильно я беріг
І приховав вагому від усіх.
Щоб легко жити, любий, на землі,
Ти не занурюй корені свої!
У мене не глибокий корінь, вчись!
Згадаєш вчителя свого колись!»
А дуб спокійно все стоїть, міркує
Та голос будяка вже знову чує.
«Порада друга: будь до всього злий,
В часи невдачі ближньому чужий.
Тоді прохожі будуть поважати,
В околиці про дуба мусять знати!
Потрібний приклад? То поглянь на мене,
Рівняйся на творіння не смиренне!
Тобі ніхто таких порад не скаже,
Нюанси рідкі ці не зауваже.
Повір же, що відвертий я з тобою,
І можу стати в засуху росою.
Порада третя — головна доволі:
Не довіряй ніколи вишній волі!
Надійся більше сам, на власні сили,
Ти станеш переможцем до могили!»
Хизується герой: адже такі поради,
Мов перли з книг дає — суцільні склади.
«Я — молодець, мені ціни немає!» —
Будяк в думках пісні хвали співає!
Почувся поруч гуркіт від коліс,
То чумаків момент один заніс,
До Криму, на волах, набрати солі,
Бо не ростуть кристалики у полі.
Один із них, Григорій, обізвався:
«Для чого, хлопці, нам цей клопіт здався?
Давайте обминем високий дуб,
Чи ж з-поміж нас присутній лісоруб?
Не здужаємо велетня твердого,
Об’їдем збоку красеня міцного».
Воли звернули і почулось «хрусь» —
Будяк під возом чумаків. Дивлюсь
На колесі рослина зачепилась,
Із коренем у шпицях залишилась…
Я чув будяк на півдні загубився,
В Херсоні, чи в Криму десь відчепився.
Спіткала вчителя лиха година,
Вчення те у житті — пуста долина.
Його основа, форма не встояли,
Бо солі світу у собі не мали.
Ось так буває з тими вчителями,
Що практики не мають, риють ями.
Як вискочки усіх навчають жити,
Порад у них — багаж, бетонні плити.
Не поспішай, мій друже, до повчання,
За це бува приходить покарання!
Науку світську в церкву не неси,
А краще мудрості в Творця проси.
У надлишку наставників земних,
Знайти духовних — рідкість серед них.
О, скільки покалічено вже душ,
Доклав зусиль ти, більше їх не руш!
Але покірних, з добрим серцем мало,
Тому і Божих дій в житті не стало.
Повільний будь, мій любий, на слова,
Але швидкий на Господа діла.
Твоя надія й сила — це Господь.
Ісус — наріжний камінь наш. Приходь,
Учись в Христа, на світ не зволікай,
Нехай же в твому серці буде рай!
Що сталось з дубом? Він стоїть і нині,
Авторитет для багатьох в долині!
Поради не спішить він роздавати,
Життя навчило дуб спостерігати.
14.12.2007Будяк і дуб (притча)
В долині біля дуба хтось з’явився,
То будячок колючий вкоренився.
Набравши росту, взявся за повчання,
Свої думки донести мав бажання.
«Дозволь, о дубе, щось тобі скажу,
Уважний будь до слів, тебе прошу,
Пораду слушну пильно я беріг
І приховав вагому від усіх.
Щоб легко жити, любий, на землі,
Ти не занурюй корені свої!
У мене не глибокий корінь, вчись!
Згадаєш вчителя свого колись!»
А дуб спокійно все стоїть, міркує
Та голос будяка вже знову чує.
«Порада друга: будь до всього злий,
В часи невдачі ближньому чужий.
Тоді прохожі будуть поважати,
В околиці про дуба мусять знати!
Потрібний приклад? То поглянь на мене,
Рівняйся на творіння не смиренне!
Тобі ніхто таких порад не скаже,
Нюанси рідкі ці не зауваже.
Повір же, що відвертий я з тобою,
І можу стати в засуху росою.
Порада третя — головна доволі:
Не довіряй ніколи вишній волі!
Надійся більше сам, на власні сили,
Ти станеш переможцем до могили!»
Хизується герой: адже такі поради,
Мов перли з книг дає — суцільні склади.
«Я — молодець, мені ціни немає!» —
Будяк в думках пісні хвали співає!
Почувся поруч гуркіт від коліс,
То чумаків момент один заніс,
До Криму, на волах, набрати солі,
Бо не ростуть кристалики у полі.
Один із них, Григорій, обізвався:
«Для чого, хлопці, нам цей клопіт здався?
Давайте обминем високий дуб,
Чи ж з-поміж нас присутній лісоруб?
Не здужаємо велетня твердого,
Об’їдем збоку красеня міцного».
Воли звернули і почулось «хрусь» —
Будяк під возом чумаків. Дивлюсь
На колесі рослина зачепилась,
Із коренем у шпицях залишилась…
Я чув будяк на півдні загубився,
В Херсоні, чи в Криму десь відчепився.
Спіткала вчителя лиха година,
Вчення те у житті — пуста долина.
Його основа, форма не встояли,
Бо солі світу у собі не мали.
Ось так буває з тими вчителями,
Що практики не мають, риють ями.
Як вискочки усіх навчають жити,
Порад у них — багаж, бетонні плити.
Не поспішай, мій друже, до повчання,
За це бува приходить покарання!
Науку світську в церкву не неси,
А краще мудрості в Творця проси.
У надлишку наставників земних,
Знайти духовних — рідкість серед них.
О, скільки покалічено вже душ,
Доклав зусиль ти, більше їх не руш!
Але покірних, з добрим серцем мало,
Тому і Божих дій в житті не стало.
Повільний будь, мій любий, на слова,
Але швидкий на Господа діла.
Твоя надія й сила — це Господь.
Ісус — наріжний камінь наш. Приходь,
Учись в Христа, на світ не зволікай,
Нехай же в твому серці буде рай!
Що сталось з дубом? Він стоїть і нині,
Авторитет для багатьох в долині!
Поради не спішить він роздавати,
Життя навчило дуб спостерігати.
14.12.2007
Свиня і голуб (притча)
Брудна свиня все голову ламає,
І місяці, як відповідь шукає:
«Не хоче сизий голуб другом бути,
Болотне царство в спадщину набути!»
А птах небесний мудро розсудив,
І світло на обставини пролив:
«Чому мені спускатись до земного,
І залишати в стороні Святого?
Свиня мої бажання не збагне,
Бо поклик Господа манить мене.
Блакить, від перших днів, — моя стихія,
У небесах є все: захоплення, надія!»
Мораль: земне й небесне не з’єднати,
І різним людям поруч не стояти.
Літай же, друже, вільний в небесах,
Кого привабить серце у гріхах?
22.11.2007
Кульбаба (притча)
Жовтенька на галявині піднялась,
То ніжна квітка світу дивувалась.
«Я народилася недавно — диво!» —
Співала в радості тендітна живо.
Кульбабі тій все видалось прекрасним,
І променем світило сонце ясним.
«Цей світ такий чудовий, — їй здалось, —
Аби його не понівечив хтось!»
Пройшли часи… і пишна в парашуті
Незадоволена була по суті.
Себе вважала за святу принцесу:
«Цвіту бо я — пишіть про мене в пресу!»
У ближніх вже недоліки шукала,
Багато що у них би поміняла.
Кульбабі все не так і все не те,
Озвучить думку і слова тверді несе:
Чому хода повільна в черепахи?
Чому тварина не швидка як птахи?
Ракетні сопла їй би причепити,
Тоді змогла б скоріше, бач, ходити!
Хоч бджілка і мала та стільки шуму
Від крилець. Я тому гадаю думу:
Стальний глушник примайструвати збоку,
Гарантію ще б дати на півроку!
Ой, гляньте! Довга шия у жирафи,
Таким високим я б давала штрафи!
А краще їх хірургу показала б,
І довгу шию скальпелем забрала б.
Настала пауза. Принцеса знову
Озвучує ідею вдалу нову.
Кульбабі все не так і все не те,
Такі поради ближнім роздає:
Ну це нікуди зовсім не годиться,
Чому траву скубе домашня птиця?
Ось так би їм все пір’я, пух забрати,
Чи буде гуска і тоді сичати?
Питання є: чому гнучка лозина?
У неї рідная сестра — ліщина.
У морозильнику їм буде зручно,
І твердості набудуть в парі. Влучно?
Їжак колючий. Та у мене план,
Йому запропоную стильний стан.
Перукареві буде що робити,
Під «нуль» його пораджу поголити.
Ідеям слушним тим кінця немає,
Покращення у роздумах шукає.
Кульбабі все не так і все не те,
Тому міркує з ранку про своє:
Дивлюсь на небо, чом воно блакитне?
Насичене і зовсім непохитне.
В пастель рожеву все розфарбувати,
Художник я — і вмію малювати!
Не до вподоби сонце що зникає,
Мене без світла на ніч залишає!
Його б я зупинила у зеніті,
Розставивши на небі довгі сіті.
Червоний півень, знаю, дуже злий,
Спіймати би його — та він прудкий.
О пів на шосту будить спозаранку,
Не бачу сон обідній до останку!
Та раптом шум галявину накрив,
То вітерець рослинність потрусив.
Встояли всі, кульбаба оголилась,
Без парашутів пишна залишилась.
Побачила нікчемність, пустоту,
Зухвалість та фальшиву красоту.
Cтебло безлисте смуток навівало,
Мораль життєву притчі нашій дало:
Якщо ж тобі, мій друг, усе не так,
То може ти — зруйнований маяк.
Песимістично дивишся на світ,
Для тебе грішні всі, адамів рід.
Докора Богу — це великий гріх,
Ізраїль в Ханаан ввійти не зміг.
Помер в пустелі, в землю не ввійшов.
Бо тест на витривалість не пройшов.
Не будь, мій друже, ти як та кульбаба,
Будь ввічливий і чемний, не нахаба!
Бо пишність світська — для Творця огида,
Набудь смиренності царя Давида!
Причина всьому є. Це може ти?
Незадоволення у церкві не твори!
Адже це те, що труїть все і вся,
Вина наразі тут значна твоя.
У дзеркало на себе подивись.
Ти ідеал? А зараз посміхнись,
Оптимістичний будь — це надихає,
Людина помочі всякчас шукає!
Прекрасний світ цей. Бог його створив!
Гармонією з неба наділив.
І кожному є місце на Землі,
Важливі всі — великі і малі.
Письмо навчає нас завжди радіти,
Набути щастя мов маленькі діти!
Обставини сприймати від Святого,
Проводиря побачивши живого.
Уважним будь, навчись спостерігати,
В невдачах, болях позитиви брати.
І не жалійся на життя — це диво,
Навчись чекати Бога терпеливо!
Господь за тебе також постраждав,
Незадоволення твоє на плечі взяв.
Натомість давши вишню повноту,
Нелегко в муках це далось Христу.
Отож, прийми голгофський дар любові,
Оселі нові вже тобі готові.
Тож залишися вірний тільки Богу,
Пройди же гідно всю земну дорогу!
12.11.2007
Берегова ластівка
На схилі обриву, де ластівки гнізда собі поробили,
Робота кипіла, бо літо для них — це гаряча пора.
До осені звершити справу птахи перелітні спішили,
Нащадків підняти робота нелегка — це зовсім не гра!
Ті гнізда глибокі пернаті без рук і знарядь виривають,
Із першим промінням зі співом птахи до роботи встають.
І глину без техніки в річку з обриву весь день викидають,
Для виводку свого зусилля, все краще батьки віддають.
Мій брате, поглянь на пернатих, на працю щодня заповзяту,
Не маючи рук, вони дзьобиком гнізда в обривах майструють.
На спів їх дзвінкий і на радість, натхнення, на вдачу багату,
Бо внутрішній голос для виводку жити ті ластівки чують.
Як дорого Богу те серце, що завжди служити шукає,
Всевишньому Богу. Що втілить бажання Господні в життя.
Удень і вночі про роботу на ниві Творця вболіває,
Що хоче звершити план Божий, описаний в книзі Буття.
Вакансій у Бога відкрито сьогодні, мій друже, чимало,
Твої саме руки потрібні для звершення вишньої справи!
Дістань всі знаряддя і меч дорогий перекуй на орало,
Доповни служителів вірних, заповнивши Господа лави.
Щасливий лиш той, хто зусилля, свій час для Творця не жалкує,
Працює з натхненням в смирінні і дух набуває Христовий.
Всевишній Господь цю молитву сердечну, мій любий, почує,
Я слухаю, Боже, скажи що бажаєш, твій раб вже готовий!
18.10.2007
Дзеркальний образ
Як складно вибір нам дається,
Все пережити доведеться.
Тут смуток є, розчарування
І сльози звечора до рання.
Одна мета людей турбує,
Та вірним Бог її дарує:
Дзеркальний образ свій зустріти,
Тоді життя — рожеві квіти.
Побільше спільностей шукати,
Страх Божий за основу взяти.
Повага й затишок панують,
І двоє ті — сім’ю будують.
Ціна супутнику — висока!
Якщо він вірний, то глибока
Любов всю душу наповняє.
Господь їм двом допомагає!
6.10.2007
В житті по-різному буває
В житті по-різному буває,
Господь нас ніжно закликає:
Христос — це істина, дорога,
І справжнє щастя лиш у Бога!
25.09.2007
Вершники і служниці
З дівчат хтось лицаря собі намріяв,
Щоб брат з букетом бігав, справно діяв,
А де ж тих вершників прудких набрати,
Коней їм білих сильних відшукати?
«Служниці гарні, де ви?» — хлопці мріють,
Знайти красунь, святих рабинь воліють.
Забули юнаки своє служіння,
Згадайте: дівчина — Христа творіння!
Якщо у тебе справжні почуття,
Залишиш ігри, бо в тобі життя!
Захочеш з близьким другом бути,
Його думки, бажання, голос чути.
Ті два світи Творця в житті шукають,
Служити з радістю сім’ї бажають.
І цінувать супутником всякчас,
Навчи, Господь, прошу, так жити нас!
4.09.2007
На тебе, Боже, я надіюсь
На тебе, Боже, я надіюсь,
Бо слово з неба — це граніт.
В тобі душею я зігріюсь,
Твій Дух залишить в серці слід.
Нелегко іноді буває,
Приходить смуток і нудьга.
Неначе цвяхи забиває
Чиясь безжалісна рука.
Раніше плакав і жалівся
На долю люту і лиху.
Та зараз, Господи, підвівся —
Зійшов з докірного шляху.
Навчив у відчай не впадати,
Характер мужній новий дав.
Також на мить не зволікати,
У скруті дух мій гартував.
Як добре, що даруєш віру
У світле, гарне майбуття.
Приходиш у годину сіру
І повертаєш до життя.
Тобі усе розповідаю,
Чи радість це, чи біль скрутний.
Тобі, Господь мій, довіряю,
Ти Батько чуйний і живий.
Дай сили, витримки надалі,
Щоб віру в серці берегти.
Не бачить погляди зухвалі,
А твердо в Слові віри йти.
27.08.2007
Бурулька
Бурулька велика над домом звисала,
Аж ринва прогнулась, вантаж чималий.
Всі води за зиму кристильна зібрала,
Що й стала мов камінь гранітний, твердий.
Та сонце пригріло, птахи заспівали,
Розтала сосулька в обіймах тепла.
Розмерзлі краплини в струмку задзюрчали,
Бо місцем весні поступилась зима.
Нам важко буде не завжди, о мій брате,
Безводній пустелі є також кінець!
І серце убоге ще стане багате,
Тобі допоможе твій Бог і Творець!
25.07.2007
Тобі належить слава, Боже
Поезія написана на закриття X юбілейного молодіжного з’їзду поблизу м. Малин. Девіз конференції (Пс. 64:2) став назвою твору
Тобі належить слава, Боже!
Навчи нас прославляти гоже
Твоє ім’я святе всякчас,
Адже ці дні Ти дав для нас.
Надія є! Із неба дана,
Христу за те велика шана!
Належить дух нам закалити
І в радості Творцю служити.
Батьки в в’язницях помирали,
Нам естафету передали,
Аби Єванглія дійшла,
І прощення гріхів дала.
Цей юбілейний з’їзд чудовий
Вже дав прорив у серці новий.
Ми бачили служіння Духа,
Коли чутливі мали вуха.
Служителі вчення надали
І віру нашу підкріпляли.
Почуте слід практикувати,
Країну з прірви витягати.
Погляньте, ниви побіліли!
Хіба цього ви не хотіли?
І ви є тими діячами,
Що відбудують Божі храми.
О браття, сестри, ви зі мною,
Щоб стати Церквою живою?
Угору руку підійміть,
«Ось я, Господь!» — Творцю скажіть.
Пильнуйте! В чистоті тримайте
Посудину. Христу віддайте
Усе життя. Аби служіння
Принесло ближньому спасіння.
Та пам’ятайте ті страждання,
Що нам принесло оправдання.
Бо наша сила — це Творець,
Він щит надійний та вінець.
Тобі належить слава, Боже!
Дай серце нам смиренне, схоже,
Що мав Христос, Спаситель наш,
Хвалу прийми, Отець, від нас!
19.07.2007
Рок-гітарист
Твір написаний під час читання книги Девіда Сімандза «Исцеление чувств»
Один гітарист в переході співав,
Стиль року важкого йому до вподоби.
До себе увагу людей привертав,
Насправді від болю у співі кричав,
Наверх виливавши душевні хвороби.
Гітара лиш звуки душі показала,
Яка переповнена завжди нудьгою.
Розстроїна внутрішність скудно звучала,
Без віри в прекрасне вона замерзала.
У справі скрутній знаю гріх є виною.
Розстроїли люди гармонію Божу,
Родина ще й масло підлила в вогонь.
Його розумію і біль не примножу,
Бо кожен проходить історію схожу,
Є Лікар, що здатний пробити ту бронь.
Хто зможе в ті струни душі заглянути,
І чим ліквідує життя дисонанс?
Минулого біль та образу почути,
Навік розірвати диявольські жгути,
Провести настройку та повний баланс?
Всевишній Господь змінить музику сіру,
Настроївши струни, дасть ніжний мотив.
Зцілить від сердечного крику. Дасть віру,
Наповнивши Духом Святим понад міру.
Ісус на Голгофі цей дар заслужив!
9.07.2007
Ідея твору — ось вся суть!
Ідея твору — ось вся суть!
Її століття не зітруть.
Хоч риму кожний підбирає,
Та в нас творців не вистачає!
3.07.2007
Мишеня і сир
В старій мишоловці шмат сиру висів,
Дурман в голові мишеняти навів:
«Цей сир безкоштовний! Я ним посмакую,
Товар із Голландії свіжий скуштую!»
Недовго крутилась тварина хвостата,
Пружина зірвалась і… траурна дата.
До вечора содухи сіра спустила,
Так шкода, що мало вусата прожила!
За сир безкоштовний віддала життя —
Ціну заплатило мале мишеня.
Немає даремних речей в цьому світі,
Обходь стороною диявольські сіті!
3.07.2007
Людям присуще тужить, волноваться,
Все мы живем на планете Земля.
Сущность вся в том — чтоб средь бури поднятся,
Ну, посмотри же, ведь ты не одна!
Просто хотелось в тот миг поддержать,
Горечь пропажи с тобой разделить.
Пару приятненьких слов написать,
С радостью в сердце ведь проще нам жить!
21.06.2007
Дельфін
Дельфін з рибалками загрався,
У сіті з виловом попався.
На суші сонце обпекло,
Нелегко без води було!
Та благо вітер шторм підняв,
У море хвилями забрав.
Мораль така: пильнуй завжди!
Від бруду світу відійди.
Не загравай ніяк з гріхом,
Удар його важкий як лом.
Ти краще мудрості шукай,
І страх Господній набувай.
19.06.2007
Господар і курка
Навіщо першим курку годувати,
Пшеницю їй даремно віддавати?
Хай ряба висидить яйце, тоді
З комори візьму зерна золоті.
Ось так скупий господар міркував,
Баланс по розрахунках підбивав.
Мораль: аби отримати плоди,
Розумним будь — і перший крок зроби.
18.06.2007
Два серця
Я ангела бачив якось уві сні,
Ми мали розмову віч-на-віч одні.
Два серця крилатий мені показав,
Аби над подіями я міркував.
Побачив у образі двох я людей,
Історії різні — мов справжній музей.
І перше видіння постало таке,
Для мого сприйняття це було легке:
З’явилося серце любов’ю покрите,
Воно від початку для людства відкрите.
На захист відкинутим людям ставало,
Смертельні удари на себе забрало.
Про нього пророцтва звучали з небес,
Померши як агнець, у славі воскрес.
Смиренне, покірне, одне співчуття,
Те серце відкрило для всіх каяття.
І падшій Марії спасіння шукало,
Від натовпу злого її виривало.
І давши надію, простило гріхи,
Наповнивши радістю нові міхи.
У домі Закхея явило спасіння:
«Він син Авраама, прабатька насіння».
З тим серцем з’явилося нове життя,
У справах Закхея було каяття!
Розбійник засуджений поруч висів,
Учинене зло він розкрити зумів.
В той день йому місце надали в раю,
Гріховну натуру він визнав свою.
Те серце любов’ю святою палало,
Планету Земля з давнини зігрівало.
Сукупність всього досконалого в ньому,
Належало, знаю, одному Святому.
То істина справжня, дорога, життя,
Ті двері безсмертя ведуть в майбуття.
І ангелу я без вагання сказав:
«Людину, що мала той орган впізнав!
Ісус, наш Спаситель, був дуже подібний,
Натхнення являв у безвиході. Здібний
Прощати минуле. Підняти, обняти,
Великому грішнику поміч надати».
Побачив я нову картину, видіння,
Де було показане сильне падіння.
У центрі з’явилося серце розбите,
За роки прожиті гріхами розмите.
Нутро все відкрилось у світлі Святого,
Ну що хтось сховає від Бога лихого?
Неначе проміння рентгену пройшло,
Недобре, та все беззаконня знайшло.
Вся сутність недобрих відкрилась думок,
І справ беззаконних бурхливий струмок.
Прожите життя — наче кадри на плівці,
Один за одним, мов нелічені вівці.
Юнацтво безпечне і повне розваги,
Прожите даремно. Також без уваги
До ближніх людей та до рідних батьків,
Ярлик ненадійності чорний висів.
А далі вже зрілості кадри пішли,
Де словом ображені друзі сплили.
Я серце побачив у путах прокази,
Вказівки Люцифера стали накази.
Насупленість, гордість і підступ стояли,
Закритість, лукавство наверх все підняли.
Любов до багатства та слави виднілась,
І зрада Творцеві нікуди не ділась.
Перелюб, ненависть побачив високо,
А поруч дивилося заздрісне око.
Чимало ще бруду з’являлось у сні,
Ті кадри принесли моменти сумні.
Почав у думках я людину шукати,
Кому б серце грішне те зміг приписати.
Згадав про невдаху-сусіда Сергія.
А може це жінка криклива Надія?
Хоча це, можливо, ледача Світлана,
Також уявляв я скупого Богдана.
З’явився той ангел — і тут я сказав:
«Я власника серця цього відгадав:
Ледача, насуплена пані Світлана
При зустрічі ближнім моїм наче рана».
Та ангел, мовчавши, дивився у вічі.
«Світлана, Світлана!» — промовив я двічі.
«Те серце розбите належить не їй», —
Звернувся посланець в промові своїй.
«Ну що тут гадати? Скажи ти мені,
Чиє бачив серце розбите в крові?» —
Звернувшись до ангела, я запитав,
Хоч власника серця надалі шукав. —
«Чому ти мовчиш? Ну скажи же, чиє?»
У відповідь ангел промовив: «Твоє,
Твоє!» — він із смутком до мене звернувся,
І в голосі жалібний відгук почувся, —
«Господь доручив грішну сутність відкрити,
Бажання, мотиви, думки оголити.
Ти схожий до тисячі інших людей,
Які не відкрили для Бога дверей.
В своє задоволення щедро живеш,
І з гордістю пряму у пекло ідеш.
Про себе міркуєш, що віриш у Бога,
Та дуже широка у тебе дорога.
На троні у серці живе егоїзм,
Господь у вигнанні — сумний реалізм.
Ти вихід в Ісусі сьогодні знайдеш,
Якщо до хреста в покаянні прийдеш.
Про сутність гріховну Христу розкажи,
Смиріння велике в молитві візьми».
І миті тієї почав я тремтіти,
Мов кинуті мамою в темряві діти.
Побачив безвихідь сумного кінця,
Адже все життя я прожив без Творця!
Прокинувшись мокрий від страшного сну,
Я річ посягнув дуже добре одну:
Стежина вузенька ніяк не широка,
Людина відкрита для Божого ока.
Ніяку мерзоту не можна сховати,
Належить у себе постійно вникати.
У сповіді щирій Господь все прощає,
Від рабства гріховного дійсно звільняє.
У небо дорога одна — покаяння,
По вірі дається тобі оправдання.
Пильнуй, щоб багатство тебе не забрало.
Бо званих багато, а вибраних мало.
За тебе пролилась невинная кров,
У Сині явив Бог небесну любов.
Ісус у надії, мій друже, вмирав,
Бажання звільнити від пут щире мав.
Людина для Господа — скарб дорогий,
Бог хоче, щоб кожен із нас був живий.
Він хоче з алмазу зробить діамант,
З характером новим — ти справжній талант.
Євангельська звістка лунає сьогодні,
Хай будуть мотиви твої благородні.
Прийми, не ввагайся, той голос любові,
Оселі у небі давно вже готові.
Зійди на Голгофу і з Ним помолись,
Думками і серцем прямуй лиш у вись.
18.05.2007
Упав я духом, Боже, і Тебе чекаю
Упав я духом, Боже, і Тебе чекаю
І вже, здається, виходу нема.
Із глибини душі я біль свій виливаю,
І знаю, що молитва не дарма!
Тоді Приходиш Ти, небесний мій Спаситель,
Береш мої страждання, болі, муки.
І знов показуєш, що Ти благий Учитель,
Якому цвяхи забивали в руки.
Вникаєш зранку та вночі в слова душевні,
Спрямовані від серця мого ввись.
Ти маєш вихід не один, рецепти певні,
Пораду дав колись: «Завжди молись!»
Ти як оазис серед лютої пустелі,
Мов джерело, де чиста є вода.
Не бачу засухи тоді, а чую трелі,
Хоч ворогів збирається орда.
Глибини смутку, відчаї свої розкажу,
Ти зрозумієш, Бог небес святий,
І після цього в серці знову зауважу:
Господь почув, бо Він — завжди живий!
1.05.2007
Бывает ищем мы порой
Чудес великих. Где они?
— Любовь Господня и покой, —
К тебе сегодня так близки.
Всевышний даром их дает,
На плату даже не взирает.
Душа от радости поет
И Бога в песне прославляет!
27.04.2007
Прострочений квиток (притча)
Якось уві сні я бачив картину цікаву,
І вам передати історію хочу по праву,
Що Слово Господнє по істині всім надає,
Адже все побачене — з неба, ніяк не моє.
Наснився Бориспіль, диспетчер, літак, термінал,
Детектор металу, секюриті, ближній канал.
Побачив кравчучки у сні та валізи широкі,
На мить без людей залишились самі, одинокі.
Прострочений поруч лежав там квиток із дірками,
Подумавши трохи, піднявся з глибокої ями.
І став біля себе багаж весь збирати,
Промову вагому надумав присутнім сказати:
«Шановні добродії, ближче усі підійдіть,
Важливі я речі скажу вам, а ви розсудіть.
Належить бо першість одному із нас доручити,
Йому, як цареві, будемо всі вірно служити!
Ми сядемо зараз у Боїнг красивий, новий,
Насправді безпечний, в повітрі доволі стрімкий.
Піднявшись угору, відчуємо легкість польоту,
Штурвал довіряємо асу — живому пілоту.
Ну хто як не я, досі право польоту дає,
Пропустить на борт, та ще й місце зручне надає?
Звертаюсь до вас я, широкі, поважні валізи,
Хто право дає вам побачити море, круїзи?
Хто в хмари високі за кілька хвилин підіймає,
І в місці призначення трапи мерщій підганяє?
Міцні рюкзаки, у списку ви також присутні,
Для вас піджену вантажівки сучасні, могутні.
Команду віддам — завантажать у гарний літак,
Потужний двигун не запустять без мене ніяк!
Вам гідом я стану, покажу сади, піраміди,
Відомі місця мальовничі, країни-сусіди.
Кравчучки класичні, про вас я також пам’ятаю,
Легенду часів — «Кукурузник» старий замовляю.
В Жуляни за гривню — подякуйте щедро мені,
Дніпро вам покажу та київські схили круті!
Шановні, у цьому заслуга велика квитка,
Ви бачите? Всюди моя лиш присутня рука!
Здається простий папірець? Та насправді я — сила!
Мов той імператор, погляньте, бо маю вже крила.
Ось так наш герой всім вагомість доніс у словах,
Присутні заслухались, дехто сказав навіть: «Ах!
Які заперечення? Першість по праву тобі!»
Усі одностайно: «Квиток переміг в боротьбі!»
Десь кроки почулись — людина до гурту ішла,
Всіх страх охопив, що й душа аж у п’ятки сповзла.
Розбіглися швидко, квиток лиш один залишився,
Тремтячи від страху, відважний у трубку скрутився.
Стрункий охоронець квиток той з підлоги підняв,
За кілька секунд він оглянув його і сказав:
«Прострочений місяць вже!» Вкинув мерщій у смітник,
У холі далеко суддя справедливий десь зник.
Як часто квитку із дірками ми, друзі, подібні,
Привласнити славу, що Богу належить, всі здібні.
Промову доносим, ораторські здібності маєм,
І слави людської в талантах Господніх шукаєм.
Дірки у квитку — це той гріх, що кидає додолу,
Без віри ми знову проходим адамову школу.
Під тиском спокус наше серце Господь відкриває,
Очистити зло, беззаконня із храму бажає.
Давайте, о любі, не словом себе прославляти,
Доволі нам першість та славу в служіннях шукати!
Хай справи смиріння крокують попереду слів,
Спаситель чинити нам так у Письмі заповів!
Він заповідь дав нам, щоб бути останнім, слугою,
Роздати себе та ще й стати рікою живою.
О ви, християни, Бог взяв вас у спадок святий,
Щоб приклад надати для грішного світу живий!
Нам дано із неба дари, відчуття та ідеї,
Давайте служити від серця для Церкви цієї.
Я справу Господню підняти усіх закликаю,
Цього в повноті досягнути з любов’ю бажаю.
Подумайте: скільки це Господу буде приємно,
Що церква із гідністю служить, з повагою, чемно.
Яка радість Богу, що зібрання все в спільноті?
А діти Його всі чутливі, активні, живі!
Вже ниви колосяться білі, готові до жнив,
Кому, як не нам, працювати Господь доручив?
Покірні серця — це скарби, що Спаситель шукає,
І справу небесну Він з радістю їм довіряє.
17.03.2007
Життя дається лише раз,
Щоб з Богом нам провести час,
Плодів від Господа набути,
Приємність мати мов у рути.
Відтак Творця в Письмі шукаю,
Йому все серце відкриваю.
Тобі бажаю також цього:
Пізнати Вишнього Святого.
6.03.2007
О помощи ближнему
Посвящается Инне Родюк
На то нам люди на пути даны,
Чтоб помогать в тяжелые мгновенья,
Как часто муки, страхи их видны,
Не дай нам, Боже, к ближним осужденья,
Дай их поднять на поле, средь сраженья!
Мы часто видим боль один другого,
Проходим мимо, смотрим все вперед,
Ведь мало мужества поднять хромого.
Стремимся к многому: карьера, взлет.
«Быстрей, ведь опоздаем, жизнь пройдет!»
Но ближнему, о друг мой, мало надо:
Открытость, чуткость, благость, состраданье.
Поверь: ты будешь лучшая отрада,
Увидевши в глазах сестры вниманье,
Любить другого — учит нас Писанье.
Христос пришел, принес любовь с небес,
Душевный, чуткий врач в халате белом,
Он для тебя и для меня воскрес!
Давай любить не словом только — делом,
Слова Творца являть в поступке зрелом!
16.01.2007
Библия онлайн
